Народився Олександр у родині військового і змалечку був оточений специфічною атмосферою життя військових. Звичайно, що прикладом для наслідування був батько Олександр Володимирович, але у хлопчика був ще один взірець – його хрещений, який був не просто військовим, а десантником.

Дух захоплювало у Сашка, коли він слухав історії з життя десантників, дуже хотів стати таким же сильним, рішучим, навчитися володіти бойовими прийомами, знати все про ці війська. Батькам син у дитинстві запам’ятався кучерявим непосидючим хлопчиком з життєвим кредо «Хочу все знати!», з його любов’ю до водної стихії - він обожнював воду всюди, як згадує батько, уже у 6 років впевнено плавав. Шкільні роки запам’яталися тим, що у Сашка через його незвичайну зовнішність - розкішну шевелюру, було прізвисько «Лев» і з’явилося нове захоплення - література, особливо класична. Часто цитував поетів, особливо улюбленого Єсеніна... Це захоплення залишилося на все життя.

Після закінчення Миропільської загальноосвітньої школи №2 Олександр вирішив опанувати професію кухаря-кондитера і вступив до Житомирського професійного ліцею харчових тех­нологій. Там розкрився його організаторський та акторський таланти: навколо кмітливого та веселого хлопця все вирувало, без нього не відбувся жодний КВК, брав участь у всіх загальних за­ходах ліцею. Йому подобалася обрана професія, але дитяча мрія про десант не давала спокою. Реалізувати її допомогла строкова служба в армії, після якої Олександр залишився контрактником в омріяній 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних сил України.

Склалося і сімейне життя. Для дружини Тетяни її Саша був більше, ніж чоловік, біля нього вона почувала себе справжньою жінкою, завжди захищеною, його дружня підтримка додавала упевненості у власних силах і можливостях. Подружжя намага­лося всюди бути разом, домашні справи ділилися на двох, вранці з дому на роботу жодного разу вони не вийшли порізно.

З перших днів антитерористичної операції Олександр пере­бував у зоні військових дій. Отримавши поранення восени 2014 року, мав можливість більше не повертатися на війну, але не зміг залишитися вдома, розуміючи, що його місце там, біля побрати­мів, на передовій. Тому після лікування повернувся у рідну вій­ськову частину. А згодом був Донецький аеропорт. Саме у тому пеклі 20 січня 2015 року у бою з російськими збройними фор­муваннями, героїчно захищаючи незалежність своєї держави, загинув старший солдат Олександр Олександрович Атаманчук.

Обірвалося ще одне молоде, сповнене надій і сподівань, життя.

Довідково:

Дата народження: 22 червня 1990 р.

Місце народження: смт. Миропіль
Романівського р-ну Житомирської обл.

Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)